Цікавим є той факт, що більшість із нас неправильно розуміє природу стресу, асоціюючи його виключно з нервовістю та виснаженням. Насправді ж стрес – це, по суті, реакція організму на новизну. А давши собі можливість бути відкритим до навчання та засвоєння нової інформації, ми можемо стати більш стресостійкими. Більше того – провокуючи помірний стрес, ми спонукаємо свій організм та мозок зокрема шукати вихід зі складних, нестандартних ситуацій і знаходити інсайти. Про те, як це втілити у повсякденному житті, а також – як скоригувати спосіб життя, аби стрес став не ворог, а союзником – у колонці нашого експерта, кандидата біологічних наук, доцента, члена українського товариства нейронаук, співзасновника Beehiveor Academy and R&D Labs Віктора Комаренка.
“Стрес – це дуже дієвий механізм, котрий дає змогу організмові пристосовуватись до нових факторів впливу – стресорів ; це інструмент, що дозволяє усьому живому не втрачати свого існування в умовах постійних змін”
У сучасному світі існує величезна кількість практик, курсів, тренінгів, покликаних навчити людину позбуватися стресу. Але ж насправді викорінити стрес з нашого життя неможливо: він завжди є, був і буде супутником людини, що крокує поряд з нею протягом усієї її біологічної еволюції. Більше того, стрес – це дуже дієвий механізм, котрий дає змогу організмові пристосовуватись до нових факторів впливу – стресорів ; це інструмент, що дозволяє усьому живому не втрачати свого існування в умовах постійних змін.
Після появи стресора загальний адаптаційний синдром проходить три стадії (етапи):
1. Стадія тривожності. На цій стадії людина не розуміє, як співіснувати з фактором стресу, адже він ще є не дослідженим та не зрозумілим. В результаті виникає почуття тривоги та ступору. Для прикладу: керівник ставить підлеглому нову задачу, яку він раніше ніколи не виконував. Або ж лектор не очікувано для аудиторії анонсує «летучку». І в першому, і у другому випадках ступор, розгублення та тривога будуть універсальними реакціями працівників (студентів). Що ж відбувається далі? А далі нервова система мобілізує ресурси організму для виконання поставлених задач, для адаптації до пред’явленого стресора.
2.Стадія спротиву. Упродовж цієї стадії відбувається власне пристосування до стресорного фактора. Мозок формує певну стратегію поведінки, яка дозволяє співіснувати зі стресором, активно протидіяти чи уникати його. Знову ж таки, якщо взяти для прикладу студентів, що не очікували «летучки» у попередньому пункті, то стадією спротиву для них буде той проміжок часу, протягом якого вони ефективно застосовували засвоєні знання, виконуючи завдання «летучки».
“Чим якісніше мозок уміє задовольняти свою допитливість – намагання оцінити якомога детальніше характеристики нових об’єктів, – тим кращу здатність адаптуватись до нових обставин і, відповідно, до стресу, демонструє людина”
До речі, принцип стереотипної реакції на стрес є універсальним для всіх живих організмів: і рослини і тварини, і одно-, і багатоклітинні організми реагують на подразник однотипно. В широкому розумінні, цей процес – ніщо інше як навчання. Поясню твердження. Пам’ятаєте, будь-яка новизна провокує у людини стресорну реакцію? Коли ми помічаємо новий об’єкт, фактор чи опиняємось в незвичних обставинах, особливо неочікуваних для нас, ми починаємо оцінювати їх на предмет безпеки, користі, привабливості, запам’ятовуємо їхні характеристики. Такий аналіз і фіксація характеристик нових подразників і є навчанням. Чим якісніше мозок уміє задовольняти свою допитливість – намагання оцінити якомога детальніше характеристики нових об’єктів, – тим кращу здатність адаптуватись до нових обставин і, відповідно, до стресу, демонструє людина. Отже, навчившись навчатися, ми робимо себе більш стресостійкими.
“Коли людський мозок не зміг швидко (від кількох хвилин до кількох годин) сформувати ефективної стратегії адаптації до стресора, але намагається виробити її знову і знову, в організмі виникає ресурсний дефіцит”
У випадку, якщо людина ефективно і якісно проходить першу та другу стадії загального адаптаційного синдрому, стрес-реакція на цьому вичерпується. Якщо ж цього не відбувається, наступає третя стадія розвитку цієї реакції:
3.Стадія виснаження. Коли людський мозок не зміг швидко (від кількох хвилин до кількох годин) сформувати ефективної стратегії адаптації до стресора, але намагається виробити її знову і знову, в організмі виникає ресурсний дефіцит. Іншими словами, за цих умов людський організм бере кредит сам у себе і починає використовувати не ті ресурси, які спеціально були накопичені для подолання стресу, а ті, котрі є необхідними для забезпечення його фізіологічних потреб. Результатом є часткове чи повне виснаження організму. До речі, дуже часто люди приймають саме стадію виснаження за стрес, невірно розуміючи значення та природу останнього.
Читайте по теме:
Нейробиолог о способности людей самоисцеляться: «То, что раньше считалось чудом, сейчас уже – норма»
Наслідком тривалої (орієнтовно від 24 годин) дії стресорнго фактору є виснаження організму. У такому випадку стрес з гострої, короткотривалої форми, переходить у хронічну. Хронічний стрес – дуже небезпечна річ, адже він може призвести до небажаних для організму наслідків – дисфункцій різних органів, хвороб, психічних розладів.
“Хронічний стрес – дуже небезпечна річ, адже він може призвести до небажаних для організму наслідків – дисфункцій різних органів, хвороб, психічних розладів”
Стрес, що спричвиняє негативні наслідки в організмі, називають дистресом. А стресорна реакція, яка забезпечує адаптацію організму до нових умов існування, «корисний стрес», має назву еустрес. Тому задача кожного з нас – не допускати стадії виснаження в реакції на стресори.
Як це зробити на практиці?
Для цього потрібно знати, за яких умов еустрес може перетворитись в дистрес. По-перше, коли ситуація стає неконтрольованою, непередбачуваною. По-друге, коли не можна пристосуватись до стресора. По-третє, коли немає можливості уникнути дії стрес-фактора.
А тепер зверніть увагу ось на що. Працюючи в офісах, навчаючись, займаючись бізнесом, ми часто-густо не впливаємо на умови праці чи навчання – не контролюємо ситуації. Не встигаємо виконувати завдання на роботі, і беремо їх додому. Ми знаємо, що маємо бути на зв’язку з босом в режимі 24/7. Отже, немає можливості уникнути стресорів – умова виникнення дистресу.
“Уміти вчасно припинити робочу діяльність і дати собі можливість повноцінно відпочити – це, мабуть, один із ключових рецептів уникання шкідливих стресів”
Уміти вчасно припинити робочу діяльність і дати собі можливість повноцінно відпочити – це, мабуть, один із ключових рецептів уникання шкідливих стресів.
Ще один цікавий факт. Концентруючись тривалий час на виконанні складних проектів, завдань, ми швидко виснажуємо ресурси мозку. На жаль, довільна увага має обмежену здатність обробляти інформацію. Вона оперує малою кількістю даних, не залучає в їхній аналіз весь наш досвід і знання, надмірно сконцентрована на проблемі і «не помічає» рішення, які, часом знаходяться зовсім поруч, але поза межами її фокусу . Поставлена проблема не вирішується. Маємо надмірний стрес.
“Концентруючись тривалий час на виконанні складних проектів, завдань, ми швидко виснажуємо ресурси мозку”
У цьому випадку найефективніше з нашого боку буде…припинити працювати над завданням та думати про нього. Перемикніться на іншу діяльність, прогуляйтесь, займіться спортом, зіграйте в комп’ютерну гру, посадіть дерево…. У результаті питання вирішення завдання переходить до «компетенції» тих ділянок мозку, які думають за нас, коли ми ні про що не думаємо. В такому режимі мозок здатен обробити без надмірних зусиль велику кількість інформації та враховувати наш власний досвід. До нас приходять осяяння, інсайти. Такий режим діяльності мозку характерний під час засипання, коли дрімаємо та під час пробудження після сну. І саме в цей момент корисно ще раз подумати про невирішені питання. Тож, варто вміти вчасно закривати кришки своїх ноутбуків, залишати роботу – на роботі та зі спокійним сумлінням йти додому. Мозок зробить свою справу – він знайде такий спосіб взаємодії зі стресорами, який дозволить і зберегти ресурси організму, і ефективно адаптуватись.
Читайте по теме:
Профессор нейропсихологии о том, что происходит с мозгом и телом при нехватке сна
Резюме: Стресів боятися не варто, уникати слід лише стадії виснаження та хронічного стресу. Стрес, котрий є механізмом адаптації до новизни і дозволяє нам здобути нові навички, є корисним для людини. Такий стрес покликаний змінити кожного з нас на краще. З точки зору фізіології стресу, фраза «вийти із зони комфорту» означає «контактувати з новизною», а отже – постійно мати справу з гострим, короткочасним стресом, який відкриває нам можливості для навчання. Іншими словами, вихід із зони комфорту – це усвідомлене провокування стресових реакцій, які розвивають у нас гнучкість поведінки, навички адаптації та навчання. Будучи відкритими до навчання, ми можемо мінімізувати рівень стресу у своєму повсякденному житті, зробити стрес своїм союзником, а не противником. А коригування способу життя та правильне розподілення власного ресурсу, дозволить ніколи не відчути на собі стадію виснаження.