Нещодавно всесвітнею ЗМІ всього світу повідомляли про Прем’єр-міністра Нової Зеландії Джасінду Ардерн, котра з’явилась на сесії ОНН зі своєю трьохмісячною донькою. Новина отримала шалений фідбек від онлайн-аудиторії та стала лакмусовим папером, що пролив світло на відношення суспільства до жінок, котрі намагаються бути успішними і в кар’єрі, і у материнстві. В українському політикумі, до речі, також є представниці слабкої статі, яким вдається поєднувати професійну діяльність і виховання дітей. Тридцятип’ятирічна Вікторія Пташник – одна з них. Народний депутат, а у минулому – адвокат з багаторічним стажем, виховує 8-річного сина та 5-місячну доньку. Proman Ukraine зв’язався з Вікторією та дізнався, як воно – балансувати між сім’єю та роботою, приймати закони разом із малечею, а також – яким є відношення соціуму до працюючих мам.
– Вікторіє, як вдається поєднувати професійну діяльність і виховання дитини, “працюючи” з малечею у Верховній Раді?
– Одразу скажу, що це непросто. Для того, щоб встигнути все, треба мати високий рівень самоорганізації та тайм-менеджменту. Починаєш цінувати кожну хвилину, адже, з одного боку, нікого не хвилюватиме, що ти спізнюєшся на голосування або важливі зустрічі навіть через таку поважну причину як маленька дитина. Плюс я завжди вважала, що приходити вчасно – це прояв поваги до людини, яка на тебе чекає. З іншого боку – навряд чи якась мама зможе бути спокійною, знаючи, що її дитина плаче, чекаючи на неї.
– Як колеги реагують на вашу появу «під куполом» разом із дитиною? А журналісти?
– Колеги реагують по-різному. Деякі підходять і висловлюють захоплення тим, що я так швидко повернулася на роботу. На перше голосування ми приїхали з Іванкою, коли їй не було ще місяця (на розгляд виносився у другому читанні принциповий проект про Антикорупційний суд). Тоді мені дуже допомогла моя помічниця Оля, яка гуляла з Іванкою у дворику Верховної Ради і час від часу викликала мене на вулицю, коли вона прокидалася. А ще допоміг апарат спікера ВРУ Парубія. Саме вони організували нам безперешкодний доступ до будинку під куполом та надали кімнату, де можна було усамітнитися з дитиною.
Толерантним до дітей виявилось й Представництво ЄС в Україні. Коли дитині було трошки більше місяця, ми встигли взяти учать в Діалозі з інтелектуальної власності, який щороку організовує і проводить в Києві Єврокомісія разом з Кабінетом Міністрів України. Маленькій Іванці була відведена ціла переговорна в Представництві ЄС для спокійного годування.
Журналісти ж, коли запрошують на ефіри, також пропонують допомогу – поняньчити дитину, поки триватиме ефір.
Деякі ж колеги щиро дивуються, чому мені вдома не сидиться. Але я впевнена, що сучасна мама може встигнути все. Дитина завжди відчуває, коли її мати спокійна й задоволена – а я завжди отримувала задоволення від своєї професійної діяльності. Мені хочеться застосовувати свої знання на практиці, рости професійно, вдосконалюватися, не стояти на місці – це неможливо робити, сидячи вдома.
– З якими труднощами вам доводилось стикатись, балансуючи між кар’єрою і материнством?
– При поєднанні роботи і маленької дитини відомими для всіх мам труднощами є недосип. Маленькі діти, як би не хотілося, не сплять цілу ніч, і це ні для кого не секрет. Але щільний графік бадьорить. Я переконана, що зміна роду діяльності – це також відпочинок. Поспішаючи на пленарні засідання, в обідню перерву до дитини і знову у Верховну Раду, втому помічаєш тільки ввечері, повернувшись остаточно додому. А там тебе зустрічають з посмішкою й сміхом, і про втому знову забуваєш.
На жаль, поки що не вдається їздити у відрядження. Я входжу в українську делегацію Парламентського комітету асоціації – організації, створеної для моніторингу імплементації Україною Угоди про асоціацію з ЄС, обміну думками між депутатами ВРУ та Європарламенту, і останнє засідання була змушена пропустити. Але я знайшла вихід. Будучи відповідальною за інформування депутатів Європарламенту про стан реалізації судової реформи, я заздалегідь зібрала та оформила письмово інформацію про додатковий конкурс до Верховного Суду, а також стан створення Антикорупційного суду в Україні й передала її всім членам ПКА. Члени європейської делегації потім мені сказали, що відчували мою присутність.
– Чи є на разі на розгляді у ВР законодавчі ініціативи, прийняття яких полегшило б життя працюючим мамам?
– На жаль, дане питання сьогодні не є в пріоритетах Верховної Ради. Незважаючи на наявність одного законопроекту, навіть депутати, що його зареєстрували, не піднімають питання винесення та розгляду його у пленарному засіданні. Хоча тепер як ніколи розумію, що треба заохочувати жінок, що хочуть працювати. Варто було б закріпити право жінок, що годують, на додаткову перерву, запровадити спеціальні кімнати для годування на підприємствах, торговельних центрах, супермаркетах, закладах харчування. Народжуючи дитину, жінка не повинна стати затворницею і нікуди не виходити. Але щоб почувати себе повноцінним членом суспільства, молода мама повинна мати можливість спокійно ходити за покупками, не переживаючи, що зараз її дитина захоче їсти, а їй нема де буде усамітнитися й доведеться бігти додому, або лишатися затребуваною на роботі, спокійно суміщаючи роботу з грудним вигодовуванням.
– Чи створено у ВР умови, які б дозволяли поєднувати материнство і роботу – гральна кімната, можливість погодувати дитину…?
– Нещодавно у приміщенні за адресою Садова, 3 було відкрито дитячу кімнату. Але, як на мене, вона абсолютно не пристосована для найменших діток. По-перше, її розташування в іншому будинку (сесійні засідання проходять на Грушевського, 5) вимагає витрачання додаткового часу на постійні пробіжки з сесійної зали і назад. По-друге, дістатися до неї самій з дитячим візочком неможливо, адже доведеться долати сходи, де немає пандусів. І, до речі, відсутність пандусів – це катастрофа для всієї України. Київ дуже незручний для пересування з візочками, що вже говорити про інші міста. По-третє, наявна дитяча кімната має повністю скляні стіни. Годувати дитину в таких умовах абсолютно некомфортно.
– Ваш меседж українському суспільству щодо толерантності до жінок, які обрали моделлю свого життя і професійний розвиток, і виховання дітей…
– Бути мамою – це величезна праця. Кожна жінка вправі вирішувати для себе, чи бажає вона працювати на одній роботі (бути мамою – це робота), або ж займатися сумісництвом. Але кожна жінка, яка має дитину, заслуговує на повагу й адекватні умови для її виховання.
Тим, хто не наважуються народжувати, через те, що не випасти зі звичайного життя, хочу сказати, що не варто боятися. Я впевнена, що всі труднощі можна подолати. Для цього потрібно перш за все бажання. Немає нічого неможливого. А більшого натхнення на нові звершення, ніж ваша маленька людина, ви точно ніде не знайдете!
