Олег Скрипка – лідер гурту «Воплі Відоплясова», музикант і композитор. Для нашого суспільства він уже давно став одним із символів української культури. «ВВ» у цьому році святкує свій ювілей, і на осінь гуртом заплановане проведення всеукраїнського туру. А поки йде підготовка до гастролів і записується новий альбом, Олег Скрипка займається популяризацією української культури, проводить велику кількість цікавих і незвичайних фестивалів.
Ми зустрілися з Олегом Скрипкою для проведення інтерв’ю в затишному ресторані музиканта на Андріївському узвозі – «Канапа». Це є заклад високої української сучасної кухні.
Ви часто відвідуєте Ваш ресторан «Канапа»?
– Просто, щоб прийти поїсти, – таке буває рідко, а от по службі – дуже часто. Наприклад, зараз ми з Вами зустрілися, днями грав тут на дні народження «Канапи». Хоча дуже часто, коли друзі приїжджають, то просять обідати чи вечеряти в цьому ресторані.
«ВВ» – унікальна група, яка відзначила своє 30-річчя! Стільки не живуть на сцені, а Вам з однодумцями вдалося. У чому Ваш секрет?
– Для нас завжди головне – це якість музики. Крім того, люди, які складають колектив, мають стовідсоткову психологічну сумісність і завжди готові йти на компроміс. Звичайно, як і в кожному гурті, трапляються гострі кути, але ми їх обходимо й ідемо далі.
Як Ви ставитеся до критики?
– Я вважаю, що конструктивної критики не існує. Люди, які критикують… у них нема насправді бажання тобі допомогти. Є інші наміри, і позитивних серед них немає. Коли я це зрозумів, сам перестав критикувати, бо критика завжди є деструктивна. Тому я критику не сприймаю ніяк.
А Ваші діти, чи є вони критиками? Висловлюють думку стосовно Вашої творчості?
– Діти не слухають мою музику, вони її виконують: грають на фортепіано, гітарі, співають. Тож вони в мене вже є творчі партнери, співвиконавці. Можливо, у майбутньому хтось із них стане професійним музикантом. У всіх дітей є любов до музики, тут уже питання в тому, хто з них буде більш працездатний.
Ви створили благодійний проект «Великі французькі вечорниці» та «Великі дитячі вечорниці». Як зараз розвиваються ці проекти?
– «Великі французькі вечорниці» – благодійний проект, який ми зробили в формі кабаре. Я вважаю, що це було перше справжнє кабаре в Україні, хоча українці наразі не зовсім розуміють значення цього слова . Кабаре – це концертна програма , де в демократичній формі співають і танцюють.
«Великі дитячі вечорниці» – це дитячий бал, я вже робив до цього бали, та виявилося, що найцікавіше робити саме дитячий бал. Немає напруженої атмосфери. Усі діти є відкриті. На цьому балу мене здивувала велика кількість прекрасних дитячих колективів: музикантів, танцівниць і танцівників, маленьких моделей. Ідея виявилася настільки вдалою, що ми плануємо повторити цей захід.
Поштовхом проведення балу був випуск моєї збірки: пісні покладені для виконання на фортепіано, і в першій частині вечорниць діти виконували мої твори. Зараз до виходу готується друга збірка. Як тільки ми її зробимо, одразу організуємо новий дитячий бал. Думаю, що це відбудеться вже восени.
Нещодавно спільно з Fedorib Hab ми проводили ще один цікавий проект – «Вініловий салон» – Balka casual. Ми об’єднали всю громаду навколо вінілової теми, тобто тих, хто любить вініл, хто його колекціонує й випускає, хто записує й любить музику в гарному звучанні. Ця подія також зворушила музичний світ. Я сподіваюсь, що даний захід буде мати продовження. Поштовхом для його проведення стало видання збірки «Шедеври української естради». Сюди ввійшли найпопулярніші твори, що гралися, записувалися й співалися в 20 сторіччі. Це все збережено, відцифровано й відреставровано в одній із професійних нью-йоркських студій. А надрукований цей вініл у Німеччині лімітованим накладом. Він був привезений до України й презентований на цьому заході. Один екземпляр цих пластинок, що складається з 5 дисків, ми продали на аукціоні, а кошти передали на благодійність.
Ви були учасником відомого телевізійного шоу, розкривали молоді таланти. Чи плануєте Ви брати участь у нових ТВ-проектах?
– Я мрію про класний телевізійний проект. Телевізійний концерт, де можна буде грати живим, запрошувати відомих виконавців, робити дуже несподівані мікси: наприклад, формація «Піккардійська терція» із джаз- бендом чи запросити американських реперів, щоб вони зіграли з камерним оркестром. Таке можливо зробити. Це є культурний проект, не телевізійне мило. У нього треба вкластися й вірити в глядача, що той зрозуміє й оцінить. Я мрію реалізувати такий проект!
Розкажіть про «Країну мрій», мало говорять про такі цікаві фестивалі…
– Фестиваль «Країна мрій» разом із партнерами став організатором Дня Києва в столиці. Це було дуже відповідально, більше 30 майданчиків, за 5 із них відповідали організатори нашого фестивалю. Була й «Етно-сцена», і ретро, і барокко, і рок , і діджейська музика.
Цього літа ми плануємо провести ще два фестивалі під егідою «Країни мрій». Один – на запрошення «Атлас уікенду». На цьому заході ми представимо «Етно-сцену». Основну літню «Країну мрій» проведемо в Пирогові на День незалежності. Таким чином, «Країна мрій» — головний фестиваль незалежної України, відбудеться в день народження країни. Він стане домінантою урочистих відзначень. У цей день «Країна мрій» об’єднає на святковому вікенді тисячі українців.
Що, на Ваш погляд, треба робити в культурі, суспільстві, щоб люди пишалися своєю країною?
Треба долати «вату» у своїй голові. У сучасних українців «ватність», на жаль, присутня. Ти не можеш бути абсолютним патріотом чи сепаратистом, та варто пишатися своєю культурою, своєю історією. «Вату» можна долати тільки за рахунок культури й знань. Треба знати історію України, відчувати сучасні тенденції. Такі речі, як українська мова, співи, живопис, кухня, танці, джаз, кіно, театр, – вони знаходяться в андеграунді. Важливо це змінити! У нас є чим пишатися!
Українці намагаються бути сучасними, модерновими, розвиватися. Але при цьому хочуть ходити в італійські ресторани, свідомо оминаючи українські, слухати російську музику, ігноруючи українську. Таким чином, вони відразу проявляють себе як провінціали. Люди, які не цінують і не знають своєї культури, – це є типовий провінціалізм.
Ти не можеш стати справжнім членом європейської родини, якщо не маєш власних цінностей.
Україна сьогодні – як Ви охарактеризуєте її в кількох словах?
– Можу Україну порівняти з якимось красивим казковим звірем, наприклад, антилопа-одноріг. І ця антилопа є сильно поранена. Цю поранену красу клює страшний птах. Крім того, вона потерпає від внутрішніх паразитів – до них відносяться комунізм, жлобство та ін. Сьогодні Україна-антилопа одужує. Але ще не всі проблеми вирішені, до повного одужання ще дуже далеко.
Чому Україна є хвора? Це питання треба поставити самим собі. Причина в будь-якому разі знаходиться в нас самих. Ми є стара нація, а старі нації не мають енергії долати незгоди внутрішніх і зовнішніх паразитів. Треба пам’ятати, що подібні проблеми омолоджують націю й роблять її сильнішою!
Інтерв’ю підготувала : Марія Рябініна