Що вам спадає на думку, коли ви чуєте про Львів – чудові архітектурні пам’ятки, кава, привітні люди? Мабуть, саме такі асоціації виникають у кожного з нас. Однак, місто Лева може похизуватися не лише своєрідною атмосферою та розвиненою туристичною складовою, а й створенням осередку для розвитку сучасних технологій. Таким осередком став Львівський IT Кластер, який згуртовує навколо себе найуспішніші міжнародні та українські технологічні компанії, що спільно з профільними університетами та міською владою розвивають IT галузь. Proman Ukraine вдалось поспілкуватись з CEO Кластера Степаном Веселовським, день якого розписаний буквально по хвилинах, і дізнатися про зміни у бізнес середовищі країни й про те, яке технологічне майбутнє на нас чекає. Виявилось, що Степан пересувається Львовом на самокаті, знає чиновників-хіпстерів й не розмежовує реальний та віртуальний світи. Читайте далі. Буде – цікаво.
– Степане, якось ви сказали, що однією ногою знаходитесь в IT, а іншою — у процесі розвитку міста Львова. Розумію, що ви працюєте у сфері інтелектуальної власності, обіймаючи посаду CEO Львівського IT Кластеру, та чим конкретно займаєтесь? Ким себе вважаєте – аналітиком, девелопером, підприємцем…?
– З одного боку, я працюю в IT індустрії, з іншого – Львівський IT-Кластер не є IT компанією. Це організація, створена для підтримки бізнесу у даній сфері. Тож, так чи інакше, я долучений до цієї індустрії. Кластер займається і будівельними проектами. Та чи можу я назвати себе девелопером? Напевно, що ні. Адже будівельна діяльність Кластеру орієнтована виключно на задоволення потреб галузі, не носить системний характер. Ми створюємо проекти з високою доданою вартістю та шукаємо шляхи і моделі їх реалізації. Дійсно, у своїй діяльності я балансую між розвитком Львова, підприємництвом та сферою інтелектуальної власності.
– Цифри, оприлюднені на сайті Львівського IT Кластера, вражають: один ІТ-спеціаліст у Львові створює 3,37 робочих місць в інших сферах, а загальна кількість зайнятих у Львові завдяки ІТ індустрії – майже 14% всього працюючого населення міста. Тобто завдяки ІТ-фіхівцям росте і економіка міста. Що було б з економікою Львова, якби не Кластер?
– Якщо уявити, що Львівської IT індустрії не стало, чи обставини склалися таким чином, що індустрія не може розвиватись, то від цього постраждала б велика кількість мешканців міста. Варто звернути увагу на те, що зазначені 14% працюючого населення Львова – це одноосібно люди. Але ж за ними стоять цілі сім’ї. Ситуація, за якої члени сім’ї втрачають роботу (як в IT індустрії, так і у сфері, створеній завдяки IT), могла б вилитись у велику соціальну кризу Львова. Та я переконаний, що змодельована ситуація – чисто гіпотетична, і в реалі вона неможлива. Адже тільки дурні стріляють собі в ногу, в нашому місті таких немає (Сміється, – прим. авт.).
До речі, саме ІT галузь є бюджетоутворюючою галуззю Львова. Крім того, ця галузь – експортоорієнтована й, відповідно, у меншій мірі залежить від внутрішніх чинників ризику. Все, що треба зробити місту – створити комфортні умови для того, аби люди, зайняті у цій індустрії, і підприємці, котрі створюють IT компанії, приїжджали до Львова та працювали на користь міста.
“Ми вирішили бути не пасивним спостерігачем змін, які відбуваються у інфраструктурі Львова, а очолити ці процеси”.
– Якщо говорити про ресурси та інфраструктуру Львова, то на разі львівська IT індустрія в більшій мірі споживає чи створює їх?
– До 2015-2016 року Львівська IT індустрія більше споживала місцевих ресурсів, ніж створювала. Після зазначеного періоду ситуація змінилась: питання інфраструктурної складової стало одним з ключових для розвитку самої IT індустрії. Провівши певні дослідження, ми зрозуміли, що якщо не будемо працювати над розвитком інфраструктури міста, то не витримаємо ні внутрішньо української, ні європейської конкуренції. Тому ми вирішили бути не пасивним спостерігачем змін, які відбуваються у інфраструктурі Львова, а очолити ці процеси. Зрозумівши, що ринок нерухомості – нерозвинений, що немає підприємців, які не просто будують житло у стандартному його форматі, а вміють втілювати в життя цільові проекти, ми почали співпрацю з місцевою владою, домоглися, аби питання створення додаткових квадратних метрів для працівників галузі було включено до порядку денного сесії міської ради. Через проект Innovation District IT Park ми показали інвесторам, що Львів може стати тим ринком, на який вони давно чекали.
– Яка стратегія, на вашу думку, більш успішна для розвитку Львова і IT галузі в цілому – залучення якомога більшої кількості міжнародних компаній до Кластера, чи розвиток і ріст українських компаній?
– Звичайно, ані місто, ані Кластер, ані будь-яка інша локація не може і не повинна бути закритою, унеможливлювати вхід на ринок іноземних компаній. Крім того, залучення міжнародних компаній приводить в місцеву IT індустрію відомі бренди галузі, є корисним для розвитку маркетингової складової. Однак, робити ставку виключно на залучення компаній з-за кордону – це програшний сценарій, адже в перспективі це вб’є місцевий український галузевий бізнес. Тож має бути дотриманий розумний баланс: дозовано запрошувати іноземні компанії й у той же час заохочувати українські компанії створювати інноваційний продукт.
“Зараз вхід на ринок міжнародних компаній не створює жодних проблем, не викликає страх у українських компаній, навпаки – стимулює їх рости й розвиватись”
До речі, у 2008-2010 роках вітчизняні компанії у страшних снах уявляли собі вхід на місцевий ринок міжнародних компаній, бо елементарно боялись не витримати конкуренцію. Чому? Бо ринок людського капіталу був погано розвинений, кількість зайнятих в індустрії людей складала приблизно 5-6 тисяч (наразі ця цифра досягає 20 тис.), не було великої кількості малого і середнього бізнесу. Тож, побоювання були цілком зрозумілими. Зараз же вхід на ринок міжнародних компаній не створює жодних проблем, не викликає страх у українських компаній, навпаки – стимулює їх рости й розвиватись.
“Львів є першопрохідцем розвитку галузі в країні, а люди, задіяні у цьому процесі, діяли активно, швидко та злагоджено. Завдяки цьому вдалось виграти конкуренцію всередині країни”
– Практика впровадження Кластерів в Україні не нова. Активними є Кластери у Харкові, Одесі, Миколаєві та інших українських містах. За рахунок чого Львівському IT Кластеру вдається утримувати лідируючі позиції на поприщі розвитку місцевих IT спільнот?
– Ключовим в досягненні й утриманні лідируючих позицій є прийняття Львовом вольового рішення розвивати IT галузь, робити це централізовано. Розроблена у 2008 році стратегія конкурентоспроможності викарбувалась у головах всіх людей, котрі живуть в місці. Ця стратегія стала своєрідним трактатом порозуміння між бізнесом, міськими чиновниками і представниками освітньої галузі. Усі дійшли згоди, що необхідно розвивати індустрію, бо від цього буде тільки виграш – як у короткостроковій, так і у довгостроковій перспективі. Розроблену ідею ніхто не ставить і – я впевнений – не поставить під сумнів.
Львів є першопрохідцем розвитку галузі в країні, а люди, задіяні у цьому процесі, діяли активно, швидко та злагоджено. Завдяки цьому вдалось виграти конкуренцію всередині країни.
“У Львові дуже рідко можна зустріти «класичного» чиновника. В місті працюють такі собі чиновники-хіпстери: вони відкриті до ідей, вони мислять прогресивно й здатні критично оцінювати ситуацію”
– Думаю, ви погодитесь, що чиновники та прогресивна молодь часто мислять різними категоріями. Як вдалось налагодити ефективну співпрацю і комунікацію між бізнесом та владою на користь міста?
За моїми спостереженнями, у Львові дуже рідко можна зустріти «класичного» чиновника. В місті працюють такі собі чиновники-хіпстери: вони відкриті до ідей, вони мислять прогресивно й здатні критично оцінювати ситуацію. Я бачу, що з’явився свого роду муніципальний патріотизм, що до влади прийшла велика кількість людей, які хочуть своїми діями позитивно впливати на процеси, змінювати країну на краще.
На шляху налагодження ефективної комунікації виникали певні нюанси хіба що з представниками сучасних українських державних університетів. Адже там здебільшого залишився старий стиль управління. Він більш академічний, а не менеджерський. Дуже багато консерватизму – в діях, думках, бажанні щось змінювати. Тим не менш нам удалось дійти спільного знаменника, адже усі ми, львів’яни, вважаємо себе людьми вільного міста і вільних ідей.
– Свого часу ви сказали, що найбільша цінність для ІТ індустрії – це висококваліфіковані спеціалісти. Яким є середній дохід одного IT працівника у Львові?
– Медіана доходу одного ІТ-спеціаліста $1740 доларів.
– Якого стилю керівництва притримуєтесь? Чи є у вас певні принципи менеджменту?
– Використання тих чи інших принципів і методів менеджменту залежить від команди, з якою я працюю. Якщо мова йде про досвідчену команду, то практикую повне делегування повноважень. Якщо ж це робота з новичками, що не мають досвіду, використовую мікроменеджмент.
Загалом я прихильник співпраці на основі довіри. Звичайно, кожен випадок – індивідуальний, і рівень цієї довіри залежить від конкретного проекту, залученої команди, клієнта, бенефіціара.
Люблю працювати з мультитасковими особистостями. Мені важко мати справу з людьми, які притримуються у своїй роботі консервативного підходу концентрації уваги на одному завданні. У сучасному світі, де потоки інформації величезні, вміння переключатися з task на task – необхідне.
Читайте по темі:
Программист бросил работу и построил целую IT-компанию ради общения с дочкой, больной ДЦП
– За версією DOU (спільнота програмістів, – прим. авт.), Львівська IT Arena стала кращим заходом галузі у році, що минув. Чим плануєте дивувати цього року? Які найгарячіші тренди та новинки будуть представлені на конференції?
– Конференція – це наша гордість, а відповідне визнання ми отримуємо третій рік поспіль. На жаль, не можу відкрити жодного секрету щодо новинок і трендів, про які ви питаєте, адже ця інформація, відповідно до договірних умов, не має бути розголошеною. Принаймні до 1 березня. Але з упевненістю можу сказати, що ми знову здивуємо відвідувачів (Посміхається, – прим. авт.).
“На найближчі п’ять років ставимо перед собою досить високі цілі – прагнемо зробити IT Arena найбільшою технологічною подією Східної Європи”
Ми плануємо робити конференцію більш масштабною. Приміром, цього року до програми заходу додано стартап-стрім, буде реалізований також Startup Competition (конкурс, – прим. авт.). Очікується багато цікавих спікерів з-за кордону, які представлятимуть топові світові компанії. Звичайно, не обійдеться і без вечірок та фестивалю електронної музики Futureland Festival.
На найближчі п’ять років ставимо перед собою досить високі цілі – прагнемо зробити IT Arena найбільшою технологічною подією Східної Європи.
“На теренах Східної Європи я поки що не бачу якихось проектів, які могли б глобально змінити світ”
– Які українські стартами та винаходи, за вашими спостереженнями, на разі найкрутіші та найпрогресивніші?
– Знаєте, дуже важко вразити людину, яка щодня слідкує за розвитком технологій та здійснює моніторинг подій, котрі відбуваються в IT галузі. Ані в минулому, ані в цьому році не було таких українських стартапів та винаходів, які б змусили мене сказати «Wow!». Тому моя відповідь на питання буде досить стриманою: на теренах Східної Європи я поки що не бачу якихось проектів, які могли б глобально змінити світ. Більшість стартапів, які виникають в Україні, – це спроби щось змінити в побуті людей. При чому незначною мірою.
На жаль, ми не можемо похвалитися геніальними підприємцями типу Ілона Маска, які беруться за індустрію та докорінно її змінюють. Та я переконаний, що у нас все попереду.
– «Я люблю це покоління next, за їх романтизм. Вони чоткі, модні, спортивні і успішні. Немає не успішних міленіалів, бо немає стандартів успіху у мережевому світі. Кожен визначає свій успіх самостійно», – таким дописом ви поділилися зі своєю онлайн-аудиторією на сторінці у соціальній мережі. А у чому вбачаєте свій власний успіх та хто із покоління міленіалів вас надихає?
– Я надихаюсь не так людьми, як їх вчинками та ідеями. Адже люди мають властивість змінюватись, і такі зміни можуть розчаровувати. Тож я намагаюсь ситуативно запозичати усе найкраще від особистостей, якими цікавлюсь: слідкую за їх кейсами, новинами та прийнятими рішеннями. Таких людей приблизно зо два десятки, але конкретні прізвища називати не буду, бо сьогодні це – одні люди, а завтра – зовсім інші.
У мене все гаразд із самооцінкою, але успішною людиною я себе не вважаю. Можливо, коли приходжу на зустріч випускників, відчуття успішності виникає, але коли організовую тематичні конференції і залучаю цікавих особистостей з цілого світу до участі в них, – розумію, що до успішності мені ще дуже далеко (Сміється, – прим. авт.). Загалом, така категорія як успішність залежить від масштабу мислення людини.
Читайте по темі:
Цифровая жизнь после смерти: технологии, которые смогут сохранять личность в digital-форме
– Степане, чи любите ви планувати та будувати прогнози на майбутнє? Давайте уявімо IT галузь України років через п’ять… Якою вона буде?
– Я настільки нудна людина, що спланував усе своє життя наперед ще у школі. (Сміється, – прим. авт.). Спланував освіту, рік закінчення університету й одруження. Я навіть спланував, коли саме народиться моя перша дитина. Більше того – ледь не на 10 років уперед продумав питання отримання доходів, і цими фінансовими планами користуюся до сих пір.
Що стосується IT індустрії (не тільки української, а й світової), то на неї чекає масштабна трансформація. І у найближчі 10 років вона не закінчиться. Нові виклики та ідеї будуть пришвидшувати розвиток галузі. Якщо, приміром, в недалекому минулому актуальність IT технології могла тривати рік, то на разі це – півроку або квартал. Незабаром прийде час, коли актуальність технологій триватиме місяць.
Додам трохи цифр. За даними Європейської комісії (вищий орган виконавчої влади ЄС, – Прим. Авт.), у Євросоюзі до 2020-го року буде відкрито 900 тисяч вакансій у сфері високих інформаційних технологій, які потребуватимуть людського капіталу. Уявляєте, це багатомільярдний ринок праці, який не відбудеться, через те, що не буде фахівців! Тому нас чекають надзвичайно цікаві часи (посміхається, – прим. авт.). Та я думаю, що Україна від цього максимально виграє, а зміна підходів в освіті дозволить нам стати країною №1 в Європі за кількістю людського капіталу, зайнятого у галузі IT технологій. На разі кількість людей в Україні, які працюють в індустрії, сягає приблизно 120 тисяч. А прагнути потрібно до мільйонної позначки.
– Останнім часом міжнародні фінансові ринки переживають справжній криптобум. Як гадаєте, така тенденція буде зберігатися і надалі? Фінансове майбутнє – за криптовалютами?
– Коли тема криптовалют стала актуальною, я намагався в ній розібратися. Спілкувався з багатьма друзями, які задіяні у фінансовому і банківському секторах, технологічному бізнесі. Почувши від них достатньо стримані позиції відносно майбутнього криптовалют, я для себе зробив висновок, що такі валюти – це зростаюча бульбашка. Можливо, коли ринок криптовалют буде певним чином стандартизований і врегульований, з’являться зрозумілі і прозорі правил гри. На разі ж важко робити будь-які адекватні прогнози, адже це все більше схоже на лотерею.
– Після робочої поїздки до Польщі ви зазначили, що у цій державі працює надзвичайно багато українців. Займаючи низько кваліфіковані посади, вони заробляють до 25 тис грн. на місяць. Натомість, львівські заводи пропонують таким працівникам щонайбільше 7 тис грн. місячної зарплатні. Як повернути українців на Батьківщину?Чи реально це?
– Нещодавно мені на очі потрапили дані одного аналітичного звіту, згідно з якими населення нашої держави складає 30 мільйонів людей. Тобто за кілька останніх років ми збідніли на 18 мільйонів! В цій цифрі «лежить» і населення, яке ми втратили внаслідок трудової міграції. Це, безумовно, проблема. Україна раптом, у вимірі людського капіталу, стала менша за Польщу. Яким чином повернути людей? В першу чергу слід орієнтуватись на залучення інвестицій у перспективні сфери економіки, на гідні зарплати. Погодьтеся, якщо людина працює водієм Uber у Гданську і отримує зарплату у 2-3 рази вищу, ніж отримувала б в Україні на якомусь заводі, навряд чи вона повернеться.
– А як вирішити проблему еміграції висококваліфікованих кадрів? Зокрема, в IT галузі…
– В IT галузі, до речі, ситуація набагато краща, ніж в інших. Зокрема, якщо говорити про Львів, то ми не тільки подолали ризики трудової міграції інженерів за кордон, а й отримали позитивний приріст: до Львова приїжджають висококваліфіковані працівники з інших міст, та навіть повертаються мігранти з Польщі. Адже заробітна плата IT фахівців в Україні та Польщі однакова, а подекуди навіть і більша (мається на увазі рівень зарплат програмістів у Львові, – прим. авт.). Який сенс людині залишатися в країні з високою вартістю життя, сплачувати величезні податки, якщо можна повернутись в Україну, отримувати аналогічну зарплатню і при цьому нести набагато менші витрати?
Тож, резюмуючи, скажу: вирішити проблему еміграції висококваліфікованих кадрів можна в першу чергу завдяки гідним зарплатам. Звичайно, є ще питання стосовно якості життя, прозорості правил гри на ринку. Але це вже зовсім інші категорії.
– До речі, саме про Львів кажуть як про місто з найвищим рівнем якості освіти в Україні. А до яких ВНЗ ви б порадили вступати українським випускникам? Який IT факультет у країні вважаєте найсильнішим?
– Впродовж останніх трьох років у Львові було створено 6 нових навчальних програм технологічного напрямку. Цим не може похизуватись жодне інше українське місто. Виділити один ВНЗ та один факультет не можу, озвучу кілька, на мій погляд, достойних варіантів. Раджу українським випускникам звернути увагу на:
– Computer Science Українського католицького університету;
– бакалаврські програми «Інтернет речей» та «Системи штучного інтелекту» Національного університету «Львівська політехніка»;
-Data Science&Intelligent Systems на факультеті електроніки Львівського національного університету імені Івана Франка.
-А також дві програми Data Science та Computer Science – факультет прикладної математики та інформатики
– Існує тренд, нібито сучасні інформаційні технології (у великій кількості) негативно впливають на якість роботи людини та її продуктивність, заважають зосередитись. Скільки часу кожного дня ви проводите за комп’ютерними гаджетами? Як не втратити зв’язок між реальним та віртуальним світом?
– Я не розділяю реальний та віртуальний світ, це все – одне ціле, а гаджетами користуюсь у режимі нон-стоп. Використання інформаційних технологій дає нам свободу, можливість бути присутнім у багатьох місцях одночасно, спілкуватись з людьми з різних куточків світу. Потрібно до цього призвичаїтись і використовувати технологічні можливості по максимуму. Ні в якому разі не варто відмежувати себе від сучасних IT технологій, так чинять лише люди з консервативним типом мислення, цим самим позбавляючи себе цієї технологічної переваги.
Читайте по темі:
Забудьте про IQ, в майбутньому буде важливий лише цифровий інтелект
– Як зацікавити школярів не просто грати у комп’ютерні ігри, а вивчати сучасні інформаційні технології?
– У комп’ютерні ігри грають всі, я і сам досі ними бавлюсь (Сміється, – прим. авт.). Інша справа – це дотримання розумного балансу між розвагами та корисним ефектом від таких ігр. Думаю, що сучасних дітей треба віддавати на спеціалізовані курси – робототехніки, програмування, веб дизайну тощо. Аби діти вчились використовувати сучасні технологічні можливості таким чином, щоб в подальшому мати технологічну перевагу над іншими людьми.
“До кола друзів допускаю людей, яких вважаю розумними”
– Розкажіть про свій lifestyle: як починається ваш типовий день, чим захоплюєтесь, кого допускаєте до кола друзів?
– Кожен мій день починається зі спорту. Це фітнес, басейн, теніс. Прокидаюсь достатньо рано, о 6:00-6:30. Робочі дні – дуже насичені: зустрічі, skype конференції, закордонні поїздки… Раніше працював і у вихідні, але в цьому році прийняв для себе рішення, що суботній та недільний час буду присвячувати спілкуванню зі своєю сім’єю. До кола друзів допускаю людей, яких вважаю розумними. Від яких можна почути щось цікаве, чомусь повчитися. Дружу з тими, з ким співпадають життєві інтереси та цінності.
Слідкую за харчуванням, можна сказати, є навіть фанатиком здорового харчування, дотримуюсь веганської дієти. Часто подорожую Україною, мені подобається відкривати для себе нові її куточки. Обожнюю спілкуватися з цікавими особистостями, особливо із кола підприємців.
– До речі, у минулому році ви пройшли нелегкий шлях схуднення зі 110 до 83 кілограмів. Чим було продиктоване таке рішення та як воно змінило ваше життя?
– Через власний зовнішній вигляд ніколи не комплексував, адже розумію, що це не головне. Просто влітку минулого року прийняв рішення, що хочу бути здоровішим, змінитись візуально. Таке рішення виникло після спілкування з одним моїм знайомим, котрий є прихильником здорового способу життя, дотримується веганської дієти. Так от на моє питання «Навіщо ти це робиш?» він відповів, що хоче почувати себе у 60 років так само добре, як і у 30. Я задумався… Зрештою, треба планувати не тільки власну освіту, кар’єру і фінанси, а й фізичний стан здоров’я.
Після схуднення моє життя не змінилось кардинально, просто став відчувати себе більш упевнено.
– У якій сім’ї ви виросли?
– Я народився у невеличкому селі Баранівці Самбірського району Львівської області (орієнтовна кількість мешканців села складає 700 осіб, – прим. авт.). Моя мама працює вчителем української мови в школі, а тато – інженером на підприємстві. Молодша сестра займається власним бізнесом, у fashion індустрії.
Читайте по темі:
Украинский IT-гений Дмитрий Дубилет надеется жить вечно благодаря искусственному интеллекту
– Знаю, що інколи ви пересуваєтесь Львовом на самокаті. Це своєрідний прояв свободи, піклування про навколишнє середовище міста?
– Ідеологічного підґрунтя немає, це просто зручно, швидко і комфортно. Ураховуючи, що моя робота не вимагає дотримання ділового дрес-коду, можу дозволити собі пересування на самокаті. Він завжди у мене в багажнику автомобіля і, доїжджаючи до центральної частини міста, дістаю цей вид транспорту і насолоджуюсь вільним від заторів пересуванням Львовом.
– На своїй сторінці у Facebook ви зазначили, що робота теперішнього покоління матиме безпосередній вплив на сучасних дітей. Що б ви хотіли залишити у спадок своїй доньці?
– Я би хотів передати своїй доньці власні знання і набутий досвід. Не знаю, як складеться життя надалі, можливо, я стану більш сентиментальний, але на разі мені б хотілося, щоб донька сама собі прокладала шлях у майбутнє. Я не хочу працювати на те, щоб забезпечувати свою дорослу дитину.
Переконаний, що дітям потрібно допомагати з освітою, стати для них підтримкою, ментором. Але аж ніяк не забезпечувати дітей фінансово, щоб не викривляти їх уявлення про те, як все працює в реальному світі.