Не все в нашому світі піддається поясненню. Приміром, ціла низка історичних свідчень очевидців та народних переказів свідчить, що козаки – характерники, як особлива ланка в ієрархії козацтва, володіли надзвичайними можливостями та опановували незбагненні для звичайної людини речі.
Так, вони могли відмикати замки без ключів, брати голими руками розпечені ядра, залазити й вилазити з міцно зав’язаних мішків, лікувати хвороби і смертельні рани, зусиллям волі вгамовували кровотечу, навіювати сон на ворогів, розпізнавати зрадників та бачити майбутнє. Більше того, характерники могли впливати на волю та свідомість інших людей, а також володіли таємними військовими знаннями й військовою магією. Перелік вмінь, які не піддаються поясненню, можна продовжувати до безкінечності. Феномен козаків – характерників дуже часто пояснюють їх зв’язком з нечистою силою. Чи так це насправді?
PROMAN Ukraine вирішив провести власне дослідження й дати відповідь на питання, ким же насправді були козаки-характерники, геніями чи чаклунами? А допоміг нам у цьому наказний Верховний Отаман Українського козацтва Віталій Опанащук. Пропонуємо вашій увазі експертну колонку цього яскравого колумніста, котра проливає світло на досліджуване питання.
Воїни, наділені надзвичайними можливостями
– У поемі Тараса Шевченка “Хустина” згадується полковник – “характерник з Січі”. Але в жодному з творів Шевченка слово характерник не коментується і не пояснюється. За радянських часів це поняття було неофіційно заборонено: якщо ж десь і згадувалося (наприклад, у збірці повістей Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»), то тільки у негативному ключі, приміром, у значенні «чаклун», «ворожбит» (той, хто водиться з чортами та іншою нечистю). У народних переказах поняття характерник асоціювалося, насамперед, з воїном, наділеним надзвичайними можливостями.
Читайте по теме
Ні краплі алкоголю та брехні. Секрети сили українських козаків
Дмитро Яворницький у “Історії запорізьких козаків” писав: “…серед козаків завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верст навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов”.
Характерництво прийшло до нас із тисячолітньої давнини. У доісторичних писаннях – «ведах» говориться, що за часів великого переходу оріїв з України до Індії серед касти кшатріїв існували загони, основу яких складали махаратхи – могутні воїни, здатні поодинці протистояти тисячам. Вони володіли всіма видами зброї. Префікс “ма” в санскриті означає “великий”, тобто “харатхи” і є ті самі характерники – великі воїни, які володіють надзвичайним бойовим мистецтвом. Характерники, як нащадки орійських кшатріїв, не лише зберегли це мистецтво, а й протягом віків успішно використовували і вдосконалювали його задля захисту рідної землі. Отже, характерник – це воїн, який досконало володіє своїм психічним станом, і здатний впливати на волю інших людей.
“Запорозькі козаки-характерники володіли не лише військовою магією, вони «чаклували» у приготуванні страв, лікували хвороби і смертельні рани, зусиллям волі вгамовували кровотечу. Вміли навіювати сон на ворогів, насилати туман, бачити зрадників, читати ворожі думки”
Мистецтво та магія вищої ієрархії козацтва
-Пересічна людина використовує не більше 3 – 4% закладених у неї природних можливостей; використання ж прихованих резервів дозволяє досягати фантастичних результатів, котрі дійсно можуть сприйматися як чари.
Характерництво – в першу чергу, військове мистецтво, завдяки якому воїн міг діяти, відчувати, бачити й чути те, на що не були спроможними інші. Характерники – представники особливої, вищої ієрархії козацтва, володіли таємними військовими знаннями та були посвяченими магічними ритуалами та обрядами. Ці ритуали – унікальна і надзвичайно складна система психофізичної підготовки воїнів. Виявляється, нічого спільного з нечистою силою характерництво не мало.
Читайте по теме
Маркери славетного роду: іронія, ексклюзив та особливості прізвищ козаків на Запорозькій Січі
Запорозькі козаки-характерники володіли не лише військовою магією, вони «чаклували» у приготуванні страв, лікували хвороби і смертельні рани, зусиллям волі вгамовували кровотечу. Вміли навіювати сон на ворогів, насилати туман, бачити зрадників, читати ворожі думки. Успішно впливали на свідомість людей, знаходили скарби, виходили сухими з води. Характерники годинами могли знаходитись під водою, не замерзали під снігом, у хуртовину. Могли бачити майбутнє, або події, що відбувалися за сотні кілометрів. У лицарському двобої – герці без зброї йшли проти шабель, проти куль і перемагали. Люди вірили, що характерники “замовлені від кулі і від шаблі”.
Характерники навчали козаків використовувати природні властивості на свою користь. Кінний загін козаків міг декілька днів пересуватися безлюдним степом без їжі і води під палючим сонцем, неодноразово вступаючи в бій. Ворогів шокували такі, здавалося б, фантастичні можливості запорожців і їхніх коней, адже не просто знайти цьому пояснення. Хоча, навіть недоброзичливці могли бачити на шиї в лицарів намисто з висушених маленьких темних ягідок. Для втамування голоду і спраги людині на день достатньо однієї такої ягідки, а коню – двох. Це плоди любки дволистої, що і нині поширена в лісових районах України. Наукою виявлено надзвичайно високу енергомісткість цієї рослини. Характерники мали блискучу обізнаність у природних властивостях рослинного і тваринного світу, широко використовували ці знання за потребою. Усі, хто не міг збагнути походження таких можливостей, просто звинувачували козаків у чаклунстві.
У війську запорозькому характерниками були відомі гетьмани, кошові, отамани, серед яких Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко. З покоління до покоління передавалися легенди про чудесні діяння уславленого кошового отамана Івана Сірка. За переказами, Сірко розпорядився, щоб козаки після його смерті залишили собі його праву руку, щоб використовувати її у випадку військової скрути. Навіть мертва рука отамана наводила жах на ворога.
